Дянь Хун — символ безперервної боротьби Китаю за місце під сонцем із західним світом.
У 19 столітті Великобританія узурпувала чорний чай.
Постачання великолистяного чорного чаю з Індії та Цейлону (Шри-Ланки) поставили на коліна китайський експорт.
Англіканці дотримувалися, що їхні сорти унікальні та навіть відмовилися продавати саджанці Пінчиком.
Тільки в 1938 році Чженг Хечан (кит. Zheng Hechun) і Фенг Шаоцин (кит. Feng Shaoqu) за допомогою довгих досліджень знайшли в Куньміні великолистові дерева придатні для масового виробництва чорного чаю.
Основними регіонами — постачальниками сировини стали Далі, Вей Шань, Шун Нінг (зараз Фенцин) і Бао Шань.
У 1949 році технологія виробництва була відпрацьована до досконалості та дянь Хун зміг скласти конкуренцію навіть Аньховому Цихуну (Цимінь (кімінь(кім) Хун Ча).
З 1950 року почалося переможне шествія Дюнь Хуна.
Спершу боязко, через Гонконг, а потім уже й сміливо з Гуанчжоу, чорна чайна річка потішила в західний світ.
Солодкий коричнево-червоний настій почав розбурхати рецептори гурманів у всьому світі.
Донині його солодко-квітковий аромат із відтінками кураги, гречаного меду та чорносливу вважається стандартом при дворі королеви Єлизавети.